Пам’ятаймо!

   Ми продовжуємо тему Великого Голоду в Україні, про що були наші попередні дописи.

    Голод 1932-1933 років. Україна і  український народ були пограбовані до нитки, в ярках, на цвинтарях, в погребах поховано мільйони людей, ще мільйони перебували на висилках і концтаборах, блудили по чужих краях в пошуках рятунку.

   Ось яку картину змалював у листі до Сталіна «комсомолець», секретар осередку, член бюро РКМ» з с.Полонисте Пастушенко. Лист цей виявлений в архівах ЦК КПУ у 1989 році, зареєстрований у секретному відділі комітету Всесоюзної Комуністичної партії (більшовиків) 10 лютого 1932 року: «Добрий день, шановний секретар ВКП(б) товаришу Сталін. Пишу листа з України – з глухого закутка села. Візьміть військову карту і знайдіть село на річці Ятрань, зветься Полонисте, на Уманьщині, Бабанського району (тепер Голованівського району Кіровоградської області)…Зараз буксир над буксиром-бригада 86 осіб ходить три місяці, нічого не роблять, день у день ходять під кожну хату. Від початку компанії уже перенишпорили разів 60 кожну хату. Забрали до фунта всю городину, у колгоспників на душу два пуди картоплі, а всю до фунта – в заготівлю.

   Ніякого передбачення на весняний посів насіння, ні фунта ніякої культури, ні картоплі, ні квасолі, ні віки, ні сочевиці, ні гороху, ні гречки, ні проса, ні ячменю, ні вівса, ні сої. Все до фунта – і буряки, і капусту квашену, і забирають курей. І здають селяни, бо нічим годувати, йде забій кролів. Оце таке, товаришу Сталін! Трудодень обійшовся 37 копійок, пара чобіт- 36 карбованців, який був торік 25. Розумієте, тов .Сталін, сто днів на одну пару чобіт. Зрівняйлівка. Довела влада Рад, керують робітниками й селянами (поміщики і буржуї), тому, що робітник не буде висмоктувати останньої крові із серця, тому, що він розуміє голод і холод».

    Подібне міг написати будь-хто і з будь-якого українського села.